пятница, 27 января 2017 г.

Тема: Леліють квіти різнобарвні
Мета: розкрити учням красу природи рідного краю, змусити дітей замислитися над своїм призначенням, як вінця Природи, поглибити знання учнів про рослини, їх походження і значення у природі та житті людини; розвивати пізнавальний інтерес; ви­ховувати в них відповідальність за кожну частку природи; розширити знання про лікарські рослини та їх властивості, а також розуміння взаємозв'язків у живому світі, формувати шляхетність почуттів.
Обладнання: Композиції із живих квітів та виставка учнівських творчих робіт на тему «Природа і ми»; Український вінок з кольоровими стрічками.
♦   Вступне слово вчителя.
Дорогі діти! Кожен з вас знає, що людина — це маленька частинка Всесвіту, частинка природи Землі. З прадавніх часів вона була нерозривно пов'язана з природою. Здавна люди віри­ли у богів-покровителів усього живого на Землі. Такою покрови­телькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора. Тому сукупність рослин усього світу ми називаємо флорою.
Рослинний світ нашої планети надзвичайно багатий і незрів­нянно красивий. Саме він надихав і надихає тепер художників і поетів, композиторів до створення безсмертних шедеврів. Вони черпали натхнення у веселковій палітрі квітів і досконалості форм живого світу.
Велика і чудова українська земля. Неозорі степи, зелені Карпати, поліські пущі, широкополі лани... Кожна доріжка, деревце, колосок, квітка, травинка — невід'ємні часточки її природи, її багатства і краси.
Сьогодні на святі наших барвистих друзів-квітів замисліться на хвилинку: що вам відомо про дзвіночки, троянди й айстри, які палахкотять під вікнами ваших осель? Сьогодні ви ліпше пізнає­те їх, що викличе ще більшу шану і любов до квітів.
Ведучий. Вірш Петра Старости «Квіткові візерунки».
Узбіч дороги височать
Земні зіниці синяви —
Стрункі петрові батоги.
Здійнялись над ставком заграви.
У листі сяйвом пломеніють,
Квітують у воді купави,
З проміння сонечка зоріють.

Високі стебла обліпили
Великі квіти і яскраві.
Мов вишиванкою укрили
Подвір'я мальви височаві.

Немов підморгують привітно,
Складати можна з них узори.
Всі барви радуги дарують
Улітку й восени майори.

В багряні осені горять,
Ясніють фарбами людини,
Мов наречені, скрізь стоять
Цнотливі, лагідні жоржини.

Леліють квіти різнобарвні,
Голівки пишні майорять.
Оселі ними світлі, гарні —
Їх айстри ніжні чепурять.
Входить Флора з хлопцями, кожен з яких тримає в руках букетик квітів.
Ведуча. Сьогодні ми відчинимо двері до дивовижної скарбниці богині Флори.
Флора природи богиня,
Зелен-роду берегиня,
І вродлива, й сановита,
Вся квітами оповита.
Розвиває квіти всюди,
Аби радість мали люди.
Флора.
Є зорі небесні — веселі й сумні,
Вони пустотливі, наївні, як діти.
Чи знаєте ви, що є зорі земні,
Чарівні, звабливі, замріяні квіти?
1-ий учень.
Що каже свіжих квітів жмутик?
Про що їх мова непроста?
Верба одвертість, айстра смуток,
Лілея біла чистота.
2-ий учень.
Конвалія любов таємна,
А мак то цвіт, що не згаса.
Лавр завжди успіх, слава певна,
А мальва холодність, краса.
3-ій учень.
Дзвіночок польовий то вдячність,
То любов свята.
Нарцис то горда необачність,
Волошка ніжність, простота.
4-ий учень.
Саранка-лілія — сміливість,
Півонія — життя сто літ,
Фіалочка — сором'язливість,
Любов минуща — первоцвіт.
5-ий учень.
Ми любили квіти дарувати,
Й коли настане слушний час
Все те, що хочемо сказати,
Букетик висловить за нас.
Учні виходять.
Ведучий. Люди всього світу збирають квіти не лише в буке­ти, а й сплітають їх у вінки. Вінок у багатьох народів — це діво­ча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, гілок, листя, кольорового пір'я тощо. Він був обов'язковим атрибутом вбрання нареченої (іноді й нареченого) на весіллі, а також у деяких зви­чаях та обрядах.
Загалом налічують 77 видів вінків. Лавровим уквітчують переможців. Терновий вінок — символ страждання. Є весіль­ні, шлюбні, обрядові й ті, що одягають на Спаса, на Івана Купала тощо.
Ведуча. Є й український вінок — символ молодості, кохання, що визначає долю дівчини. Молодиця та покритка не мали права прикрашати голову вінком. Наречена носить вінок із барвінку — символ прощання з дівоцтвом. Якщо на неї гляне нелюб — вінок в'яне, якщо коханий — розцвітає.
На сцену виходять дівчата, несуть квіти, стрічки, сідають пів­колом, збираються плести віночок.
1-а учениця. Плести вінок — то ціла наука. І сором дівчи­ні, в якої стрічки пов'язані недбало. Тут існують певні зако­ни. Наприклад, найпершу у віночку посередині в'яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Обабіч неї жовті стрічки — символ сонця, за ними — світло-зелені — уособлення краси та молодості. Потім голубі чи сині — символ води і неба (дають силу і здоров'я); жовтогарячі — символ хліба, фіолето­ву — мудрості, рожеву — символ достатку, врожаю.
В'яжуть іноді й білу стрічку, кінці якої повинні бути розши­ті сріблом і золотом: на лівому кінці вишивають сонце, на пра­вому — місяць. Невишиту стрічку не пов'язують, бо це символ пам'яті за померлими. Люди вірять в силу стрічок, тому що вони оберігають волосся від чужих очей. Відміряють стрічки по довжи­ні коси і відрізають трохи нижче, щоб її сховати.
2-а учениця. Дівчата носять віночок з трьох років. Перший плела мати, змочувала в росах, поки сонце зійде. У віночок вплі­тала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіт­ка лікує дитину: чорнобривці допомагають позбутися головного болю, незабудка та барвінок поліпшують зір, ромашка заспокоює серце.
Для семирічної дівчинки плетуть віночок із семи квітів і вперше вплітають квіт яблуні. То цілий ритуал: батько торка­ється вінком голівки дівчинки і промовляє: «Мати яблуня, дити­но моя...» і просить у неї здоров'я і долі для дитини.
3-я учениця. Українські дівчата влітку ходять з непокри­тою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята одягають вінки. А всього в українському віночку 12 квіток, і кожна з них є сво­єрідним лікарем і оберегом. Особливе місце у віночку займають мальва, рута та півонія, що символізують віру, надію, любов. За легендою ці квіти були колись сестрами.
4-а учениця. Жили собі три сестри, які лікували людей. Проте допомагали вони лише тим людям, які не вчинили ніко­му зла. Ось одного разу постукав хтось до хати.
Хто там? спитала Мальва.
А чи тут живуть дівчата-красуні, які всіх лікують? від­гукнувся Вітер.
Тут, а ти хто будеш? запитала Рута.
Вітер я. Зимовий Вітер, відповів той.
То заходь, промовила Півонія, на що скаржишся?
Сили втрачаю. Не можу з морозом змагатися, розпо­вів Вітер.
А чи добре серце маєш? спитала Мальва.
А що таке серце?
Чи зробив ти щось добре людям? поцікавилася Рута.
А що таке робити добро? зніяковів Вітер.
Ми не можемо лікувати твою хворобу. Ми лікуємо лише добрих людей, пояснила Півонія.
Розсердився Вітер, дмухнув на сестер, і впали вони заморо­женими квітами. А навесні висадили їх люди під вікном і біля криниці. З того часу милують вони всіх своєю вродою.
1-ий учень. Найпочесніше місце належить деревію. Хоч би де росла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому внесли її люди у ві­нок як символ нескореності. Як символ сили, вплітають у вінок листя дуба. А ось цвіт яблуні й вишні — символ материнської любові, калина — символ кохання, вірності, краси та дівочої вро­ди, символ України. А любисток і васильки були колись птаха­ми, що вчили людей любити одне одного, бути щирими. Та коли померли, то відродилися любистком і васильками. Люди люблять їх за цілющі властивості. Тому й у віночку це символ відданості. Ромашка у вінку — наймолодша за віком, її вплітають разом з ке­тягами калини та цвітом яблуні, вишні, переплітають з батіжком хмелю — символом розуму та гнучкості. А цвіт маку долучають у віночок лиш ті дівчата, в чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. До того ж мак це туга і печаль, яких український народ зазнав немало у боротьбі з татаро-монгольською навалою. Тому й склали про мак пісню-легенду.
Звучить сумна мелодія, учень читає легенду.
2-ий учень.
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усміх рве їм губи,
Отак і лічить землю згуба,
Жадібна, дика, навісна,
В краплинах крові і багна.
Козак на них поглянув строго,
Й рознісся крик посеред поля,
На стремені торгаш завис,
І кінь його поніс, як біс.
Бере ординця переляк:
То це шайтан! Це не козак!
Козак всміхнувся в довгі вуса:
З шайтаном я не вперше б'юся,
Дізнались, хто такий козак,
Якого люди кличуть Мак!
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак:
Пропав козак! загинув Мак!
Ординці кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
Ні, не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти!
Кати підводять вгору зброю:
Твій цвіт життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скрешемо на мак.
Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле,
І наче зерно проросло...
А влітку маком зацвіло.
5-а учениця. Особливо важливі вінки весільні. їх плетіння супроводжувалося піснями. Під ці пісні виконувався обряд роз­плітання коси — прощання з дівоцтвом. На долівці стелили біле полотно, на якому ставили хлібну діжку, а зверху клали подуш­ку. Молода сідала на неї (на Прикарпатті сідала на вкрите кожу­хом ярмо) і брат розплітав косу, після чого дівчата прикрашали голову нареченої весільним вінком. У давні часи ці дії викону­вала мати. За гуцульськими традиціями не можна було знімати віночка аж до весілля через повір'я якщо він загубиться, то наречену чекатиме нещастя. Основу весільного віночка випліта­ли з барвінку.
Стара легенда розповідає, що жили колись на білому світі чоловік і жінка і був у них син-одинак на ім'я Бар. Коли ви­ріс він і став гарним парубком, то покохав дівчину-красуню, що звалася Вінка. Та в Бара була закохана інша дівчина, мати якої була відьмою. Хотіла вона причарувати хлопця та не вдалось їй це. І ось у день весілля йшли Бар та Вінка до церкви, щоб узяти шлюб. Раптом з'явилася відьма, окропила їх якимось відваром зілля і проголосила закляття. За мить молодята щезли. Впала Барова матінка на те місце і скропила землю сльозами. Сталось диво: зазеленіли дрібні зелені листочки, уквітчані блакитним цвітом. А назвали його Барвінком. З того часу тягнеться він до людських осель, до батьківських могил. І дівчата вплітають його у свій весільний вінок.
6-ий учень. Крім «вікових» віночків, в Україні є і ритуаль­ні, магічні. Вінок Спаса плетуть навесні, як заквітнуть яблуні. Додають ще й вишневі листочки. Одягають вінок лише на Спаса (19 серпня). А на Івана Купала (7 липня) плетуть купальський вінок із польових трав і квітів. Уночі дівчата опускали свої він­ки на воду: якщо попливе, то дівчина цього року вийде заміж, якщо пристане до берега, то ще рік сидіти у дівках, але якщо вінок потоне, то треба чекати нещастя.
Особливе місце у купальському вінку відводять волошкам, гарним, ніжним квітам, про які складають ліричні вірші, співа­ють романси, розповідають легенди.
Під супровід мелодії учень розповідає легенду.
2-ий учень.  Петро Староста. «Легенда про васильки».
Жив парубок Василь в селі.
Один-однісінький в сім'ї.
Своєю вродою примітний
Та з усіма завжди привітний.
Блакитні очі хлопець мав,
Ніхто подібних не стрічав.
Любили красеня дівчата,
І щиро заздрили хлопчата...
Якось у поле він пішов
І в житі дівчину знайшов.
Чарівну, з русою косою,
Що світ затьмарила красою.
Сподобав дівчину Василь,
В очах її незвична синь
Його покликала з собою,
В село далеке за рікою.
Згодився парубок іти
І долю там свою знайти.
Не думав хлопець, що білява
Русалка водяна лукава.
Зачарувала хлопця враз:
Забув про рідних і про час.
Обоє мило воркували,
Сором'язливо жартували.
Закоханий Василь не чув,
Як вітер в небі грізно гув.
Русалка весело сміялась
Сама у хлопця закохалась.
Дивилась в очі голубі
Та нишком думала собі.
І душу краяла розлука,
А в серце стукала розпука.
Пустити хлопця не змогла,
До броду в річці повела.
Коли любов палку збагнула
На диво-квітку обернула.
А як була, мов синь води,
Лишила Василя сліди.
Щоб з ним улітку зустрічатись
І квітом неба милуватись...
Співає жайвір, літній птах.
Русалки бродять по житах.
Волошки голубі збирають,
У коси квіти заплітають.
Всі ідуть зі сцени.
Ведучий. Квітами зустрічають новонародженого, ними про­водять людину в останню путь. Ними прикрашаються, йдучи на бал, в театр. Квітами вітають іменинника, наречену, їх дарують артистам. Одне слово, не буває події веселої чи сумної, яка б обі­йшлася без квітів, бо вони є виявом особливого ставлення до того, кому призначені.
Ведуча. І в сиву давнину, і сьогодні квіти супроводжують нас усе життя, пробуджують у нас людяність, щирість, сердечність і доброту. Недаремно народ возвеличував їх у піснях, казках, ле­гендах, у творах образотворчого мистецтва.
Звучить «Віденський вальс», на сцену піднімаються діти в кос­тюмах квітів з букетами, віночками, композиціями, кружляючи, роблять почесне коло, все ставлять на столи.
1-ий учень.
Квіти ввібрали промінчики сонця
І веселкові палкі кольори.
Тішачи душу, цвітуть під віконцем,
Сонце всміхається квітам згори.
Руки ласкаві ці квіти плекали,
Добрі серця їм любов віддали.
Гляньте, які композиції склали
Диво-букети на свято прийшли!
Ведучі оголошують переможців виставки-конкурсу на кращу квіткову композицію, вручають призи. Діти в костюмах квітів вихо­дять на край сцени і читають вірші.
Ромашка.
Я Ромашка, скромна і біленька,
На полях і в квітнику росту.
В мене серце жовте, золотеньке,
Ціле літо я цвіту, цвіту...
Всюди я своїх сестричок маю:
І на грядці, в лузі, у гаю,
Від землі я сік живий приймаю,
Людям щиро все передаю.
Мир несу до хати і кохання,
В кольорі невинність, чистоту.
Тож в букет ромашку без вагання
Ставте скромну, ніжну і просту.
Гвоздика.
До мене всіх прикована увага.
А я гвоздика квітка-дивина.
Це мужність, стійкість і сама відвага -
Чоловікам призначена вона.
Як в гості ви йдете до чоловіка,
Найкраще з того, що б хто не приніс
На довгій ніжці чарівна гвоздика,
Як визнання його найкращих рис.
Лілія.
Я — біла лілія — і чистота, і свіжість.
А ви зайдіть під час цвітіння в сад.
В нас грація підкреслена і ніжність,
І дивний, тонкий, чистий аромат!
Тому ще так дівчаток називають
Дають дитині Лілія ім'я.
Дівчатка теж, як квіти, розцвітають,
Красунями стають такими ж, як і я!
Айстра.
Я Айстра, хоч сумна, але багата
На різні форми, різні кольори,
Мене з любов'ю прийме кожна хата,
Мене так гріє сонечко згори.
А жаль за тим, що літо догоряє
І хмари насуваються сумні.
Та й холод аж до серця допікає
І обпікає пелюстки мені.
І кажуть люди, схожі ми з зірками,
Із самоцвітів народились всі.
Як диво-зорі, що вгорі над нами,
Ми стоїмо у вранішній росі.
Жоржина.
Тепло і ніжність сонце віддавало
Я кольори ввібрала геть усі.
І від тепла сама, як сонце, стала
Й пелюсточки скупала у росі.
Я гарна квітка, запашна Жоржина.
 Про осінь нагадала вам, мабуть,
Тому я людям розказать повинна
За мною скоро холоди прийдуть...
Троянда.
Зацвіла на скелі кам'янистій
Скромна квітка і непоказна,
З річки промінь відбився іскристий,
Ним втішалась ранками вона.
А внизу троянда красувалась
В сукні з оксамиту і парчі,
В сонечку веселому купалась,
Умивалась росами вночі.
І сміялась:
Ой, мамо, шипшино,
Краще б тобі зовсім не цвісти,
Квіт мій радісно зірве людина,
Ну а ти, кому потрібна ти?
Ти зросла донизу головою
На камінні дикому в траві...
Шипшина.
А шипшина з брили кам'яної
Важко брала соки життєві,
Силу сонця й скелі, де зросла,
І червону кульку на стеблині,
Щедро вона всю перелила,
Щоб у дар віддать її людині.
І настій з червоних тих жарин,
Дав людині кам'яної сили,
Врятував від темної могили
І повів до світлих верховин.
Хризантема.
Ми найпізніші квіти в нашім краю.
Тому й на свято йду пізніше всіх.
Людей зустріла, хоч я їх не знаю,
Але на свято запросила їх.
Вони здивовані і дуже вже незвичні,
Якісь, напевно, навіть неземні,
Але вони всі дуже симпатичні
І дуже добрі, так здалось мені.
Під супровід музики діти виходять.
Ведучий. Сьогодні ми дізналися, з якою шаною українці ставляться до кожної рослини: вони були оберегами, ними лікували, остерігали від зла. Скільки легенд, пісень, поетичних рядків склав наш народ про свої улюблені рослини.
Ми повинні вчитися у своїх предків шанувати природу, адже ми також є її частинкою і без неї ми не можемо жити на Землі.
Ведуча. Тож давайте будемо любити свою землю, берегти природу рідного краю. Нехай кожна рослинка, кожен листочок стануть нам дорогими. Бо це наша земля, нам тут зростати, бу­дувати своє життя, а кожен з нас хоче збудувати його щасливим. Візьмемо ж наснаги від рідної природи.
Зрозуміймо свою спорідненість із навколишнім живим сві­том. Коли ми це відчуємо, то в кожній нашій душі забринять слова:
В природі все буденне і святкове,
І дивне, й незвичайне, і просте,
Є зміст в листку,
Є зміст в пташиній мові,
В усьому, що зів'яло і цвіте.
Все загадкове, потаємне й зриме
Нашіптує мені: люби, живи!
І грає вітер синіми очима
На променях зеленої трави,
І чую я, як в серці зріє слово.
І папороть надій моїх цвіте...
В природі все буденне і святкове,
А може, просто кажучи, — святе!




Література
1.  Буган Ю. В., Тимчишин О. І., Борисюк С. В. Дозвілля школярів. — Тернопіль, 1997 р.
2.  Вельбрехт Д. О., Токар Н. Г. Позакласні екологічні заходи. — Харків, 2003 .
3.  Воропай О. Звичаї нашого народу. — Київ, 1991.
4.  Похила Л. С, Степанюк А. В., Яцун Г. В. Народна му­дрість та її використання в процесі вивчення біології. — Тернопіль, 1992.
5.  Похила Л. С, Яцук Г. Ф., Гдаль Б. Б. Використання кале скарбниці народних знань у процесі вивчення біології. — Тернопіль: Мандрівець, 1998.

6.  Скуратівський В. Берегиня. — Київ, 1987.                     

Комментариев нет:

Отправить комментарий